Досвід інших країн

 

Досвід європейських країн

Досвід реалізації інклюзивної освіти вкраїнах Європи

    Західноєвропейські системи загальної середньої освіти, незважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, в тому числі й школярів з особливими освітніми потребами, є ключовими елементами сучасної європейської моделі соціального устрою, яка виявляється привабливою для країн, що позбулися тоталітарних режимів, наразі й для України, з огляду на завдання та перспективи розв’язання назрілих педагогічних і соціальних проблем.

    В передових країнах Західної Європи, починаючи з 70-х років ХХ ст. відбувалася перебудова спеціальної освіти. Зокрема, інтегроване та інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку визначено як основну форму здобуття освіти неповносправними.

Інтегроване та інклюзивне навчання в Італії

    Серед європейський країн Італія посідає чільне місце у впровадженні ідей інтегрованого та інклюзивного навчання, оскільки однією з перших визнала інтегративне та інклюзивне навчання найприйнятнішою для неповносправних дітей формою здобуття освіти. За визначенням директора Департаменту Національних досліджень у галузі освітніх інновацій в Італії P. Tortora, «Італія у цьому відношенні стала лабораторією для всього світу, оскільки саме латинська культура зорієнтована на визнання автономності та гідності кожної людини». Освітню реформу в країні, яку було проведено у 1972 р., ініціював громадський рух «Демократична психіатрія». Метою цього громадського об’єднання було досягнення прогресивних змін у психіатричних лікувальних установах, усунення відособлення та ізоляції соціально не небезпечних осіб з порушеною психікою, які стали в’язнями ізольованих закладів. Учасники цього руху вважали, що виникнення психічних відхилень у багатьох випадках провокується суспільством і школою, в тому числі і спеціальними навчальними закладами. Тому варто ініціювати зміни і, насамперед, запровадити шкільну реформу, яка б надала можливість людям з психофізичними особливостями почуватися повноцінними членами суспільства. Під тиском громадськості у 1971 р. в Італії був ухвалений новий «Закон про освіту», який законодавчо закріпив право батьків на вибір навчального закладу, визначив статус масових шкіл, де навчаються всі діти з проблемами в розвитку, забезпечив державну підтримку щодо здобуття освіти дітям з особливостями психофізичного розвитку. Як зазначає Banathy Bela, «…закон затвердив зміни, що наступили у житті, оскільки цього вимагав час».

    У 1977 р. були розроблені додатки до «Закону про освіту», які визначали, що діти з особливостями розвитку мають ходити до школи поблизу домівки та навчатися у класах разом зі своїми однолітками; наповнюваність класів не може перевищувати 20 учнів; у такому класі можуть навчатися не більше 2 дітей з порушеннями; спеціальні класи в масових школах анулюються; школярі з особливими освітніми потребами мають бути забезпечені кваліфікованою підтримкою з боку педагогів і різнопрофільних фахівців, які працюють з ними за узгодженими програмами; у класах із сумісним навчанням мають працювати спеціальні педагоги разом з учителями.

    В оновленому «Законі про освіту» 1992 р., у розділі про навчання дітей з особливими потребами, серед пріоритетів визначено: роботу щодо взаємодії шкіл з установами різного підпорядкування з метою надання всебічної допомоги школярам з особливими освітніми потребами різнопрофільними фахівцями, які мають працювати узгоджено та в тісному контакті; залучення батьків до процесу навчання дітей з особливостями розвитку тощо.

    Дані, які наводить відомий італійський дослідник B. Banathy, свідчать, що нині в країні понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу. В освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації. У масових муніципальних закладах (і в дошкільних, і в шкільних) працюють асистенти вчителів, які надають допомогу школярам з обмеженими можливостями здоров’я та разом з педагогом класу відповідають за успішність учнів з особливими потребами. Асистенти вчителів спільно з педагогом складають індивідуальні навчальні плани для кожного учня з особливостями психофізичного розвитку з урахуванням його навчальних потреб, в т. ч. з корекційно-реабілітаційної допомоги, яка в окремих випадках надається поза межами школи – в центрах медико-соціальної реабілітації.

Шведська модель інклюзивноїосвіти

    Заслуговує на увагу й досвід інклюзивного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у Швеції. Так, зокрема, у цій країні з демократичним устроєм, що ратифікувала всі міжнародні угоди щодо здобуття освіти неповносправними, Міністерством освіти у 1980 р. було затверджено нормативно- правовий документ під назвою Навчальний План, який означив новий стратегічний напрям освітньої політики держави. Учням з особливостями психофізичного розвитку надали можливість навчатися в масових закладах, створивши для цього відповідні умови. Так, з 1986 р. у країні розформовані спеціальні школи для дітей з порушеннями зору. Всі діти з ослабленим зором навчаються у школах за місцем проживання, а необхідну допомогу отримують у Національному медичному центрі та його філіях.

    У 1989 р. було ухвалено новий «Закон про середню освіту», у якому інклюзивне навчання визначено основною формою здобуття освіти неповносправними. Значно збільшивши фінансування масових шкіл, де навчалися учні з особливостями розвитку, уряд підтримав законодавчі ініціативи. У цей період був затверджений новий освітній стандарт, який визначав обов’язковий обсяг знань для учнів, котрі закінчили 5 та 9 класи. Це дало педагогам змогу працювати зі школярами з особливими освітніми потребами за індивідуальними навчальними планами, розробленими з урахуванням їхніх можливостей і потреб.

    Принагідно зазначити, що з 1995 р. у країні функціонує лише чотири типи спеціальних шкіл: для дітей з помірною розумовою відсталістю, з легкою розумовою відсталістю, з труднощами в навчанні та для дітей з комплексними порушеннями. Сучасні тенденції у шведській освіті визначають курс на повне розформування спеціальних шкіл і створення на їх базі ресурсних центрів.

    Шведська модель психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами передбачає використання спеціальної допомоги як позашкільних служб, так і фахівців, які працюють за угодами в навчальних закладах, зокрема, асистентів педагога. В усіх територіальних округах країни функціонують Центри дитячої реабілітації, співробітники яких надають необхідну допомогу дітям з обмеженими можливостями. Саме ці фахівці входять до основного складу групи спеціалістів, які визначають освітній маршрут дитини з особливими потребами, розробляючи індивідуальні навчальні програми з наданням відповідних реабілітаційно-корекційних послуг, хоча основне навантаження, як і відповідальність за навчання, покладена на вчителя- класовода.

    Шведське Агентство Спеціальної Освіти, підпорядковане Міністерству освіти країни, відповідальне за надання підтримки сім’ям дітей з особливостями розвитку та освітнім закладам, де вони навчаються. Радники цих агентств опікуються дітьми з особливими освітніми потребами, допомагаючи муніципальним органам влади забезпечити всі умови для навчання таких школярів, враховуючи проведення курсів підвищення кваліфікації педагогів та асистентів педагогів, батьків та всіх фахівців, які задіяні в цьому процесі.

Інклюзивна освіта в Канаді

    У Канаді інклюзивна освіта зародилася у кінці 1960-х років. Тоді дітям з особливими освітніми потребами дозволили навчатися у звичайних школах, але в окремих, ізольованих від інших дітей класах. За таких умов батьки та педагоги міста Гамільтон (провінція Онтаріо) об’єдналися для того, щоб протидіяти дискримінації.

    У 1980-х роках інклюзивних шкіл стає більше. Діти з інвалідністю все активніше долучаються до загального шкільного життя. Прикметно, що інклюзія освіти ще не була закріплена на державному рівні як обов’язкова, але все більше шкіл добровільно долучалися до неї.

    Від початку 1990-х років і дотепер у Канаді триває «Ера інклюзивної освіти». Законодавство кожної провінції було впорядковане відповідно до ідей інклюзивної освіти. Дискримінація за ознакою інвалідності була заборонена законом.

    Інклюзивна освіта у Канаді розвивалася завдяки активному співробітництву учасників та організаторів навчального процесу. Уряд розширював співпрацю з навчальними закладами: поступово збільшував фінансування, дозволив школам самостійно розподіляти кошти, стимулював розвиток теоретичної бази інклюзивної освіти.

    Держава дійсно чула поради батьків. Вони могли вільно обрати, де та за якою програмою навчатиметься їхня дитина, безпосередньо взаємодіяли з урядовими структурами та адвокатськими колами, а це спонукало вчителів бути більш уважними до батьківських порад. У Канаді діти з інвалідністю навчаються за індивідуальними планами, які складаються за активної участі дітей та їхніх батьків. Завдяки батькам школа дізнається про життя дитини, про її хобі, ідеї та прагнення.

    Робота вчителів у Канаді передбачає універсальність. Медичний персонал та корекційні педагоги постійно надають практичні поради вчителю. Завдяки цьому він може самостійно надати дитині необхідну допомогу та підтримку, а у разі необхідності – рекомендувати учню звернутися до потрібного фахівця.

    Кожна провінція несе відповідальність за базову освіту, враховуючи найвищий пріоритет – успіх кожної дитини. Для того, щоб система існувала без збоїв, на місцях створюються шкільні ради, до складу яких входять батьки, директор школи та зацікавлені члени громади. Тож успішне запровадження інклюзивної освіти в Канаді стало результатом злагоджених дій держави, батьків, громадянського суспільства та активних представників шкільного, адвокатського та громадського середовища. Саме така співпраця має стати прикладом для реформи інклюзивної освіти в Україні.

Інклюзія у Польщі

    З кінця 1970-х років польські освітяни почали звертати увагу на те, що спеціалізовані школи не можуть повною мірою задовольнити потреби дітей з особливими освітніми потребами. Такі заклади не готували дитину до самостійного життя, не сприяли її соціалізації.

    За останні десятиліття в Польщі сформувалось три види шкіл для дітей з  інвалідністю: спеціальні, інтеграційні (або з інтеграційними класами) та загальноосвітні. Польське законодавство дає батькам право вільного вибору закладу освіти.

    Ніхто не може примусити сім’ю віддати дитину до спеціальної або інтеграційної школи. Все залежить від того, як дитина буде себе почувати в тому чи іншому освітньому закладі.

    Для того, щоб дитина з особливими освітніми потребами навчалася у тій чи іншій школі, батькам бажано отримати довідку від спеціалізованого консультаційного центру. Документ має засвідчувати ступінь проблем, містити рекомендації щодо організації навчання та вибору закладу освіти. Однак батьки не зобов’язані надавати таку довідку дирекції школи під час вступу дитини. Діагностика та отримання такої довідки має не обмежувати дитину з інвалідністю у правах, а має допомогти обрати школу, яка найкраще підійде саме їй.

    Польська система освіти створена таким чином, що батьки дітей з особливими освітніми потребами мають постійно взаємодіяти з учителями. Так, за півроку до вступу до звичайної школи, батьки повинні почати активну співпрацю з учителями. Вони спілкуються, надають докладну інформацію про інтереси та вподобання дитини, обмінюються практичним досвідом.

    Найбільшу популярність мають саме інтеграційні школи. Так у школі польського міста Зомбковіци-Шльонське навчаються учні з 19 населених пунктів. Її робота базується на інтегрованому підході, тобто діти з інвалідністю навчаються поряд з іншими дітьми. У класах із загальною кількістю 15-20 учнів, навчається від 2 до 4 учнів з інвалідністю. Усього у восьми класах школи навчається 37 учнів з особливими освітніми потребами. Вчитель такого класу має асистента (іноді ця людина теж може бути з інвалідністю, що дозволяє краще розуміти потреби та емоції дітей і ефективніше з ними працювати).

    Досвід Польщі показує, що не потрібно поспішати: шкільна освіта має отримати високу матеріально-технічну базу. Через відсутність цього важливого чинника досі переважають не інклюзивні, а інтеграційні школи.

Поради батькам

         Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·         Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·         Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·         У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·         Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·         У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·         Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·         Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·         Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·         Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·         Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

3 ГРУДНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

 

ОЗДОРОВЧИЙ ВПЛИВ КОЛЬОРІВ. ХРОМОТЕРАПІЯ

 

    

    Поєднання різних кольорів, які часто зустрічаються в навколишньому середовищі (твори образотворчого мистецтва, меблі, одяг, квіти), може мати найнесподіваніший вплив (їх поєднання, як правило, ще мало вивчалося) на людину і, перш за все, енергетикою кольорів, які сумарно можуть стати синергічними (підсилювати один одного) чи антагоністичними (пригнічувати один одного). Розрахувати можливу сумарну енергетику різних кольорів у складних умовах довкілля надзвичайно важко - це справа, будемо вважати, близького майбутнього. А поки що обмежимося відомостями про незначні досягнення в цій галузі, які все ж таки можна використати для оздоровлення і стимулювання навчання.

    Колір може сприяти оздоровленню хворих.

Білий колір. Цей колір деякою мірою знімає м'язові спазми, зменшує свербіння при корості.

    Червоний колір. Корисний при канальних захворюваннях. Хворий повинен перебувати в кімнаті, де все червоного кольору, і всі промені світла, які падають в кімнату, повинні бути червоними. Цей колір допомагає боротись із застудою, інфекційними захворюваннями, наслідками радіації, сильними ультрафіолетовими опіками, корисний при розтягненні м'язів.

    Синій колір. Це добрий засіб при психозах, захворюваннях очей, сечостатевої системи і легенів (не передозувати), впливає на ендокринну систему, покращує роботу кінцівок, знімає спазми м'язів. Синій колір впливає розслаблююче, знімає головний біль спазматичного походження, знижує апетит (лікує ожиріння), володіє антиканцерогенними властивостями.

    Синій і зелений кольори. Мають властивість попередження епілептичних приступів та істерії.

    Голубий колір. Сприятливо впливає на хворого з підвищеною температурою, знімає м'язову слабкість, знижує апетит (лікує ожиріння), лікує захворювання очей, безсоння, спазми кишківника, підсилює активність організму в цілому, пом'якшує біль в горлі і сонячні опіки. Голубий і білий кольори понижують кров'яний тиск.

    Зелений колір. Знижує артеріальний тиск, стабілізує центральну нервову систему, знімає головний біль, ефективний при лікуванні очей.

    Рожевий колір. Забезпечує здоровий сон, сприяє м'язовому розслабленню, заспокоює нервову систему, допомагає при серцевих спазмах, астмі, захворюванні крові.

    Оранжевий (помаранчевий) колір. Зміцнює серцеву діяльність, сприяє оздоровленню легенів і бронхів, стимулює роботу щитовидної залози і шлунка, знімає спазми судин і судоми м'язів, сприяє зрощуванню кісток.

    Жовтий колір. Допомагає при кишкових розладах, лікує безсоння, нервове виснаження, стимулює зір, поліпшує роботу нирок, захищає від харчової алергії, стимулює роботу лімфатичної системи і травлення, активізує утворення гормонів. Жовто-зелений колір. Лікує дихальну систему, бронхіальну астму. Жовтий і червоний кольори. Сприяють прискоренню кровообігу.

    Фіолетовий колір. Полегшує перебіг простудних захворювань, стимулює функцію паращитовидної залози, селезінки, позитивно впливає на психіку вагітних жінок. Використовується при хворобах серця, пониженому тиску.

    Чорний колір. Лікує понижений артеріальний тиск, підвищує енергетику нирок, нормалізує дихання.

    Багряний колір. Стимулює роботу нирок і наднирників, підвищує емоційний стан людини і  підвищує кров'яний тиск.

День пам’яті жертв голодоморів (28 листопада 2020р.)

 

   На підставі президентських указів День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада. Таким чином, цього року пам’ять загиблих від штучного голоду Україна вшановуватиме 28 листопада.

    У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії у
країнського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932-1933 років. За різними даними, у 1932-1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей.

    Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, "розкуркулення" селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Тож, українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.

    Керівництво Радянського Союзу, маючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду в 1932–1933 роках. Тільки з відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору та жорстокого вбивства радянською владою мільйонів українців.

    У 2008 році, до 75-х роковин Голодомору, під керівництвом Українського інституту національної пам’яті була створена Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., що складається з 18 регіональних томів та одного зведеного. Цей список не є вичерпним, робота зі встановлення масштабів Голодомору все ще триває.

    28 листопада 2006 року законом України Голодомор 1932−1933 років був визнаний геноцидом українського народу.

Домашня логопедія вдома

 

Для правильної вимови звуків необхідна злагоджена робота всіх органів артикуляцій. Без тренувань тут ніяк не обійтися!

    Статичні вправи

• «Віконце». Рот широко відкрити і в подальшому утримувати це положення.
• «Брамка». Губи розтягнути в усмішці, зуби залишаються щільно стиснутими.
• «Хоботок». Зуби щільно стиснути, губи витягнути вперед, немов хоботок слоненяти.
• «Млинець». Широкий, розпластаний язик спокійно покласти на нижню губу, рот напіввідкритий.
• «Капкан». Широкий язик прикусити за бічні краї корінними зубами, кінчик язика при цьому опущений за нижні різці.
• «Сердите кошеня». Кінчиком язика впертися в нижні різці, широка спинка язика круто вигнута, рот відкритий, губи розтягнуті в сторони.
• «Жало». Рот відкрити, гострий язик висунути з рота (по можливості далі).
• «Чашечка». Рот широко відкрити, язик в формі зігнутої чашечки підняти до верхньої губи (нижня губа йому в цій справі не допомагає!).
• «Грибок». Рот відкрити, широкий язик міцно присмоктується до піднебіння верхньою поверхнею, під’язикова вуздечка розтягнута — як гриб на довгій ніжці.
• «Трубочка». Язичок згорнути (схожий на порожню трубку), губи округлити навколо язика, вони допомагають утримувати важку позу.

Динамічні вправи

• «Брамка» — «Хоботок». Зуби щільно стиснути. Під рахунок «раз-два» губи то розтягуються в усмішці, то витягуються вперед. Слідкуйте, щоб зуби протягом усієї комбінації не розмикалися, а міміка була природною (малюк не повинен мружити очі).
• «Млинець» — «Трубочка». Цей зв’язок двох вправ один з найскладніших. Якщо його виконати не вдається, візьміться за розучування більш легких каскадів: «Млинець» — «Жало», «Млинець» — «Чашечка», «Млинець» — «Грибок». Коли малюк зможе проробляти їх бездоганно, поверніться до важкої зв’язки.
• «Гойдалки». Вузький язик поперемінно тягнеться то до носа, то до підборіддя. Нижня щелепа при цьому опущена, її положення фіксовано, рот широко відкритий.
• «Маляр». Рот широко відкрити. Довгий вузький язик, немов кисть маляра, старанно «фарбує» піднебіння вздовж і поперек. Нижня щелепа нерухома.
• «Змійка». Вузький язик максимально висунути з рота. Він робить швидкі коливальні рухи з боку в бік (як це робить язиком змія). Рот відкритий, нижня щелепа нерухома. Губи розтягнуті в сторони.
• «Індик». Широкий язик викидаємо з рота і б’ємо по верхній губі, видаючи при цьому характерні звуки розсердженого індика: «бл-бл-бл». Нижня щелепа опущена, вона не рухається в такт роботі язика!